Село Нескучне Великоновосілківського району Донецької області займає вагоме місце в історії нашого краю. Оскільки у ньому жили та працювали дві видатні особистості: письменник, драматург, один із засновників Московського художнього театру – Володимир Іванович Немирович-Данченко (1858-1943), та один з найвідоміших діячів народної освіти, другої половини ХIХ століття, публіцист, вчений – педагог, видатний суспільний діяч – Микола Олександрович Корф (1834-1883).
Після 1856 року Микола Олександрович Корф, отримавши у спадок садибу у селі Нескучному Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині с. Нескучне Великоновосілківського району Донецької області), залишає кар’єру у Санкт-Петербурзі і переїздить в село, де і розпочинає безпримірну діяльність у народній освіті. Він стає першим поширювачем народної школи, у тому її вигляді, який подалі був узаконений урядом Російської імперії. Розпочинає він свою діяльність у Олександрівському повіті Катеринославської губернії, де організовує перші народні школи, так звані «корфівські трьохзимки». Яке важливе значення мала пропаганда М. О. Корфом справи народної освіти, найкращим доказом можуть бути листи до нього К. Д. Ушинського. В листі від 15 січня 1869 року він писав Корфу: «Я давно и с истинным наслаждением слежу за вашею деятельностью и, не будучи в силах сам, по совершенному расстройству моего здоровья, принять участие в практике этого дела, находил много успокоения в том, что оно еще имеет такого деятеля, как вы».
У Нескучненській садибі Микола Олександрович Корф створив велику кількість публіцистичних статей, ряд підручників та керівництв, а саме: п’ять видань «Отчетов александровского уездного училищного совета» – які зробили відомою педагогічну справу Корфа у Росії, «Руководство к обучению грамоте по звуковому способу, или Как обучать грамоте ребят и взрослых», «Наш друг», «Малютка», «Наше школьное дело», книги «Русская начальная школа» («руководство для земских гласных и учителей сельских школ») та ін.
Барон Корф у 1872 році оселився в Женеві і жив там до 1880 року. Там він створив жіночу школу та написав труд «Історія Сходу, Греції та Риму». Микола Олександрович був настільки помітною величиною, що Женевська академія наук (Institut) обрала його своїм почесним членом.
Поряд з високою оцінкою К. Д. Ушинського, є і багато інших свідоцтв. Наприклад, ось що пише Д. Д. Семенов – відомий Російський педагог, директор Кубанської учительської семінарії, у звіті, який був надрукований у книзі циркулярів по Кавказькому окрузі за 1872 рік та в періодичній літературі, зокрема у журналі «Народная школа» за 1871 та 1872 роки («Педагогические очерки школ Александровского уезда»), після його відрядження в Олександрівський повіт: «Не то мы видим через пять лет после вступления барона Корфа в члены училищного совета. Вместо двух сносных школ в уезде открывается 70 прочно организованных, обеспеченных в материальном отношении, с приспособленными к учению школьными зданиями, с дельными учителями, с хорошими учебниками, наглядными пособиями, библиотеками и книжными складами».
У будинку садиби барон Корф проводив з’їзди вчителів, а також, приймаючи у своєму домі багатьох педагогів – початківців, допомагав їм ґрунтовно оволодіти професією.
Творчою лабораторією М. О. Корфа стала школа у сусідньому селі Времівка, яку він тримав під своєю опікою. Вона слугувала для навчання дітей двох сусідніх сіл: Времівки та Нескучного. Саме ця школа, завідував якою, на той час, один з нескучненських селян Я. В. Лобов, стала відомою у всій Російській імперії, завдяки «Отчетам александровского уездного училищного совета» та статтям барона Корфа. Діти з с. Нескучного постійно складали одну третю учнів Времівської школи.
Слід вказати, що діяльність М. О. Корфа була визначною не тільки на педагогічній ниві: будучи землевласником та членом дворянської корпорації він приймав участь у здійсненні на місці селянської реформи. Та талант суспільного діяча розкрився у Миколи Олександровича з введенням земських установ, де він починав, як секретар земських зборів, потім член ревізійної комісії, почесний мировий суддя, голова мирового з’їзду, а далі гласний олександрівського повітового земства та катеринославського губернського.
Вже після ранньої смерті М. О. Корфа восени 1883 року Катеринославське губернське земське зібрання вирішило створити школу пам’яті М. О. Корфа та звернулося до повітових земств з пропозицією: губернія виділяє кошти тому повіту, який погодиться повністю взяти школу на своє утримання.
Перевагу віддали Маріупольському повіту де не тільки працював Микола Олександрович, але й знаходилась його садиба, яка була відома усьому педагогічному світу. Ось що писала Повітова Управа у своєму докладі Земському Зібранню: «В Мариупольском уезде есть готовое место для этой школы-памятника: село Нескучное, родное село Николая Александровича, имеющее 627 душ населения обоего пола, следовательно, 93 детей школьного возраста; имя этого села встречается на большей части печатных трудов покойного, – там он их обдумывал и писал».
Для будівлі школи пам’яті М. О. Корфа, його дочка Катерина Миколаївна та її чоловік Володимир Іванович Немирович-Данченко запропонували земству одну десятину землі на території садиби. Володимир Іванович замовив план будівлі школи. Цей план зберігається зараз у меморіальному музеї-садибі В. І. Немировича-Данченка у с. Нескучному (відділ Донецького обласного краєзнавчого музею). А «Садиба Нескучне», як Пам’ятка національного значення внесена до реєстру нерухомих пам’яток України.
В. І. Немирович-Данченко писав із с. Нескучного своєму другу та свояку, князю А. І. Сумбатову (актору – Южину) у листі від 16 червня 1895 року : «У нас есть маленькая теплая радость – на усадебной земле, при въезде к нам, строится школа имени покойного отца Коти. Уже возводятся стены, часто ведутся переговоры о разных подробностях, доставляющие приятные минуты. Школа к осени будет уже в деле».
Беручі до уваги розповіді старожилів, можна сказати, що у будуванні школи приймало участь все село Нескучне.
А восени, у чергові роковини смерті М. О. Корфа – 13 листопада по старому (25-го по новому стилю) 1895 року відбулося відкриття школи пам’яті М. О. Корфа на якому були присутні: Вол. І. Немирович-Данченко та його дружина Катерина Миколаївна, князь А. І. Сумбатов, Х. Д. Алчевська, керівник приватної недільної жіночої школи у м. Харькові, відома діячка у народній освіті, яка співпрацювала з Корфом.
У своєму докладі про будування школи Маріупольська земська управа просила земське зібрання «выразить свою благодарность гласному С. М. Койбашу и земскому начальнику В. А. фон Шварцу, которые своим ревностным участием на протяжении всего лета много способствовали успешному ходу постройки школы». А К. М. Немирович-Данченко (до 1917 року) була постійною попечителькою цієї школи.
Нескучненська школа для того часу мала показний вигляд. В ній було дві класні кімнати настільки просторі, що обсяг повітря на одного учня майже в три рази перевищував існуючі тоді санітарні норми. (У цей час у більшості шкіл повіту цей показник був значно нижче норми). У цьому ж будинку знаходилась двокімнатна квартира для вчителя. А на десятині землі, яку Немировичі-Данченки подарували школі, у найближчий час висадили фруктовий сад та шкільний город.
Відповідно звіту земської управи за 1896 – 1897 учбовий рік у школі імені Корфа навчалося 52 учні з них 44 у першому класі, та лише 8 – у другому. Серед учнів не було жодної дівчинки.
Після 1917 року, враховуючи звернення селян с. Нескучне, сім’я В. І. Немировича-Данченка передала головний садибний будинок і всю територію садиби для створення нового учбового закладу.
Таким чином Головний садибний будинок та будинок початкової «Школи пам’яті ревнителя народної освіти барона М. О. Корфа» (за визначенням земства) майже 72 роки послуговувалися багатьом поколінням школярів села Нескучне та прилеглих сіл.
У 1967 році поряд з цими історичними будівлями була побудована нова двоповерхова школа, у яку й перешли усі учні та педагогічний колектив.
Нескучненська школа пишається своїми випускниками, які стали видатними особистостями нашого суспільства. В цій школі навчався та навчав української мови, відомий український байкар А. Д. Косматенко. Ілюстрації художника І. Д. Принцевського, члена союзу художників УРСР, прикрашають книжки П. Мирного, М. Вовчка, М. Стельмаха, видані у 60-80 роках. Декілька випускників стали льотчиками: полковник авіації ВМФ Г. Ф. Іванов; В. Г. Червоненко; Ф. Ф. Савченко – за розповіддю був вчителем перших космонавтів Комарова та Бєляєва; Герой радянського Союзу А. М. Білогуров теж був льотчиком, можливо першим серед випускників Нескучненської школи. Георгій Зайчковський (псевдонім Олекса Городенко) – сучасний драматург, лауреат двох Корнійчуковських премій.
Неймовірна кількість учнів Нескучненської школи вибрала педагогічний шлях. Серед них завідуючі районним відділом освіти Є. К. Дігтяренко, та Н. Є. Дігтяренко. Викладачами вищих навчальних закладів стали: З.Д. Сушницька (Могилевська), А. П. Червоненко, В. К. Бурима, В. Д. Червоненко, М. Л. Осадчук (Карлаш).
Брати Толмачови закінчили сільськогосподарську академію ім.. Тімірязєва та працювали один у Болгарії, а другий завідував тепличним господарством Москви.
Л. І. Ляшенко, медалістка Нескучненської школи, поетеса, працювала у районній газеті «Сільський край»,а потім старшим науковим співробітником Меморіального музею-садиби В. І. Немировича-Данченка. Де знайшла себе у відновленні історичного минулого села Нескучного та видатної особистості барона М. О. Корфа. Склала та видала історію Нескучненської школи. Одним з випускників є син педагогів школи – Євген Васильович Моісеєенко – завідувач міжвідомчої лабораторії медико – біологічних проблем в Антарктиці, Провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім.. О. О. Богомольця НАН України, Доктор медичних наук, професор кафедри біокібернетики та аерокосмічної медицини Національного авіаційного університету, Академік Української академії інформатики, Голова центральної лікарсько-водолазної комісії республіканської клінічної лікарні МОЗ України (м. Київ). У 1997 році Євген Васильович взяв участь у першій морській українській антарктичній експедиції на станцію Академік Вернадський. У наступних експедиціях витримав дванадцять морських переходів через, вічно штормовий (5-9 балів), пролив Дрейка (відокремлює південну Америку від Антарктиди). Виконував наукові проекти на всіх шести материках Землі і здобув унікальний досвід у галузі екстремальної медицини та фізіології. Колишні учні школи і зараз працюють на керівних посадах району.
Педагогічна спадщина Миколи Олександровича Корфа стала предметом низки спеціальних досліджень. Більшість ідей Миколи Олександровича Корфа зберегли свою актуальність і в наш час. Учителі-практики, вчені постійно звертаються до його творчого доробку з метою вирішення злободенних завдань сучасної школи. Його праці вивчають, університети нашої держави, проводяться конференції. У Музеї педагогіки України м. Києва є постійна виставка присвячена життю та діяльності барона Корфа.
Нескучненська школа, як правоприємниця, має повне право носити ім’я М. О. Корфа. Цей крок стане відновленням історичної справедливості щодо школи села Нескучного. А життєвий шлях та діяльність М. Корфа є неймовірним прикладом для виховання молодих поколінь.
Завідуюча меморіальним
музеєм-садибою Вол. І. Немировича-Данченка С. М. Глушко
Меморіальний музей-садиба Володимира Івановича Немировича-Данченка 