Нескучне – мальовничиий куточок України

КРАЕВЕДЕНИЕ И ДЕКОММУНИЗАЦИЯ: ПРИМЕР ИЗ ДОНЕЦКОЙ ГЛУБИНКИ

Много шума наделал известный закон о декоммунизации. Особенно болезненно он воспринимался в восточных регионах Украины. Многие представители нашего заслуженного и уважаемого старшего поколения готовы были грудью встать на защиту «завоеваний социализма» под боевой клич «Ленина не трожь!!!» И вставали. Но, древняя восточная мудрость неустанно гласит, что караван таки идет. «Dura lex, sed lex», тобто, закон есть закон и выполнять его в отведенные сроки все равно придется. Вот так, со скрипом органы местного самоуправления пытались балансировать на грани между означенной необходимостью и означенным противостоянием. На 90% переименования топонимов касались проспектов, улиц и переулков. Т.е. этот процесс, казалось, должен был непосредственно касаться обычных «громадян» – тех, кто на этих улицах и переулках проживает. Но, как показала практика, большинству этих самых жителей было «до лампочки», как назовут их улицу и какое название когда-нибудь будет вписано в их паспорта. В это же время органы местного самоуправления в лице «рабочих комиссий по переименованию» напрягали свои извилины в поисках подходящих названий взамен символов ушедшей эпохи.

В этих условиях, на мой взгляд, свою роль должны были сыграть краеведы и, в частности, различные объединения краеведов, краеведческие и другие музеи. Когда, как не сейчас, им еще предоставится возможность запечатлеть, отчеканить в памяти народной, визуализировать свои наработки: имена и события из истории того или иного края, достойные памяти потомков, но в силу засилья коммунистической символики не имевшие возможности выйти за пределы экспозиций краеведческих музеев, табличек на отдельных домостроениях, скромных строчек в Википедии, если повезет. И этой возможностью, как показывает практика, наши уважаемые краеведы и музеи, большей частью, не воспользовались. В массовом количестве на смену «Октябрьским», «Ленинским», «Коммунистическим» и «Двадцати шести Бакинским Чебоксарам» появились до предела безликие и замусоленные «Солнечные», «Виноградные», «Абрикосовые» и т.д. В лучшем случае, вместо «Щорса», «Свердлова», «Розы Люксембург» и, простите за ругательство, «Карла Либкнехта» массово засверкали имена «Довженко», «Шевченко», «Грушевского» и т.д. В одном населенном пункте их появилось не более одного топонима, но в целом по Украине – явный перебор.

В мальовничому Нескучному – селе Великоновоселковского поссовета одноименного района Донетчины – тоже была улица им. Владимира Ленина. Понятно, что этот топоним подпадал под закон о декоммунизации. У жителей этой сравнительно небольшой улицы (порядка 36-ти домостроений) было два выхода: дождаться того, как их улицу назовут в районе, или попробовать самим принять участие в собственной судьбе. Или судьбе собственной улицы, где, дай Боже, жить и жить не только им, но и их потомкам. А жители эти, в основном, тоже поругивали «декоммунизацию» и не горели особым желанием менять вывеску. Однако, оказавшись лицом перед неизбежностью, инициативу в свои руки взяла группа жителей улицы во главе с директором расположенного в Нескучном «Музея-усадьбы Владимира Немировича-Данченко и Николая Корфа» – филиала «Донецкого областного краеведческого музея» Светланой Глушко. К тому времени одна из соседних улиц уже носила имя Владимира Ивановича Немировича-Данченко – великого украинца и знаменитого российского и советского театрального деятеля. А вот имя барона Николая Александровича Корфа – великого реформатора украинской системы образования и просветителя – такой чести не удостоилось, хотя в истории этого села не было фигуры, более значимой. Светлана Николаевна предложила переименовать улицу им. Владимира Ленина в Нескучном в улицу имени Николая Корфа. Тем более, что эта улица ведет непосредственно к школе, основанной 121 год назад в честь памяти «ревнителя народного образования Н. А. Корфа», и к его усадьбе, ныне объекту всеукраинской исторической «спадщини», в которой и расположен «Музей-усадьба». При этом уже бывшим «ленинцам» разъяснялись требования закона о декоммунизации, неизбежность процедуры переименования улицы. На собрании жителей улицы (присутствовали представители 28-ми домостроений) селянам разъяснялся механизм этой процедуры, говорилось о том, что нет необходимости срочно менять записи в паспорте и что эта процедура будет совершенно бесплатной. В итоге, жители приняли единогласное решение обратиться в поселковый совет с просьбой учесть единодушное мнение жителей улицы им. Владимира Ленина села Нескучное переименовать улицу, согласно требованиям закона о декоммунизации, в улицу имени Николая Корфа. Соответствующий документ с подписями жителей улицы инициативная группа и направила в Великоновоселковский поссовет. Кроме того, соответствующее письмо было направлено и от имени директора «Музея-усадьбы» Светланы Глушко, вместе с исторической справкой. Рабочая группа по переименованию, Великоновоселковского поссовета хотя и отметила инициативность бывших «ленинцев» и филиала «Донецкого областного краеведческого музея» («ДОКМ»), наполовину согласилась с инициаторами, и выступила с ходатайством перед Великоновоселковским поссоветом о переименовании улицы имени Владимира Ленина села Нескучного в улицу имени Николая Корфа или в улицу «Счастливую». Светлане Николаевне пришлось проявить не дюжее красноречие, выступая перед депутатами поселкового совета, чтобы Большинством голосов сессия Великоновоселковского поссовета утвердила соответствующее решение, и присвоила улице имя Николая Корфа. Таким образом, в Украине стало одним Лениным меньше, зато появилось имя достойного украинца.

Казалось бы, нет ничего проще, но не так-то все просто осуществлялось на каждой стадии инициативы музейщиков и громады. Велика еще инерция «совкового» мышления.

Вот вам пример того, как краеведы не остались в стороне от исторического процесса, активно влияют на общественное мнение и выполняют свою миссию. В то же время, работа краеведов на этом не заканчивается, а только начинается. Ведь люди должны как можно больше знать о том, кто такой барон Корф, уметь объяснить тем, кто вдруг поинтересуется, чьим именем названа их улица, кем был и остается в истории этой территориальной громады этот выдающийся человек.

Хочется отметить и такой немаловажный факт, как разрекламированная, но пока еще мало ощущаемая «пересічними» украинцами децентрализация. Решение о названии своей улицы принимали сами ее жители, а не чиновники из отдела идеологии ЦК КПСС, или отдела культуры райгосадминистрации. Люди на таком простом примере понимают, что им самим по силам многое. Стоит только захотеть.

Счастья вам и достатка, мирного неба над головой, жители улицы имени Николая Корфа села Нескучное украинской Донетчины!

 

Степан Беца, 19 августа 2016 года

Конкурс

http://culture.donoda.gov.ua/index.php/ua/207-dokumenti-podani-na-posadu-direktora-kz-donetskij-oblasnij-kraeznavchij-muzej.html?showall=1

МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!

Нарешті! Роки очікування, роботи над цим питанням багатьох людей! І як результат – відновлення історичної справедливості.
8.07.2016 р Великоновосілківська районна рада присвоїла Нескучненській школі ім’я Миколи Олександровича Корфа!
Дякую всім, хто працював над цим питанням! І вітаю жителів села, а особливо учнів, педагогів, працівників Нескучненнської школи зі здійсненням маленької, але важливої для всіх нас мрії!

Після ранньої смерті М. О. Корфа восени 1883 року Катеринославське губернське земське зібрання вирішило створити школу пам’яті М. О. Корфа та звернулося до повітових земств з пропозицією: губернія виділяє кошти тому повіту, який погодиться повністю взяти школу на своє утримання.
Перевагу віддали Маріупольському повіту де не тільки працював Микола Олександрович, але й знаходилась його садиба, яка була відома усьому педагогічному світу. Ось що писала Повітова Управа у своєму докладі Земському Зібранню: «В Мариупольском уезде есть готовое место для этой школы-памятника: село Нескучное, родное село Николая Александровича, имеющее 627 душ населения обоего пола, следовательно, 93 детей школьного возраста; имя этого села встречается на большей части печатных трудов покойного, – там он их обдумывал и писал».
Для будівлі школи пам’яті М. О. Корфа, його дочка Катерина Миколаївна та її чоловік Володимир Іванович Немирович-Данченко запропонували земству одну десятину землі на території садиби. Володимир Іванович замовив план будівлі школи. Цей план зберігається зараз у меморіальному музеї-садибі В. І. Немировича-Данченка у с. Нескучному (відділ Донецького обласного краєзнавчого музею). А «Садиба Нескучне», як Пам’ятка національного значення внесена до реєстру нерухомих пам’яток України.
В. І. Немирович-Данченко писав із с. Нескучного своєму другу та свояку, князю А. І. Сумбатову (актору – Южину) у листі від 16 червня 1895 року : «У нас есть маленькая теплая радость – на усадебной земле, при въезде к нам, строится школа имени покойного отца Коти. Уже возводятся стены, часто ведутся переговоры о разных подробностях, доставляющие приятные минуты. Школа к осени будет уже в деле».
Беручі до уваги розповіді старожилів, можна сказати, що у будуванні школи приймало участь все село Нескучне.
А восени, у чергові роковини смерті М. О. Корфа – 13 листопада по старому (25-го по новому стилю) 1895 року відбулося відкриття школи пам’яті М. О. Корфа на якому були присутні: Вол. І. Немирович-Данченко та його дружина Катерина Миколаївна, князь А. І. Сумбатов, Х. Д. Алчевська, керівник приватної недільної жіночої школи у м. Харькові, відома діячка у народній освіті, яка співпрацювала з Корфом.
У своєму докладі про будування школи Маріупольська земська управа просила земське зібрання «выразить свою благодарность гласному С. М. Койбашу и земскому начальнику В. А. фон Шварцу, которые своим ревностным участием на протяжении всего лета много способствовали успешному ходу постройки школы». А К. М. Немирович-Данченко (до 1917 року) була постійною попечителькою цієї школи.
Нескучненська школа для того часу мала показний вигляд. В ній було дві класні кімнати настільки просторі, що обсяг повітря на одного учня майже в три рази перевищував існуючі тоді санітарні норми. (У цей час у більшості шкіл повіту цей показник був значно нижче норми). У цьому ж будинку знаходилась двокімнатна квартира для вчителя. А на десятині землі, яку Немировичі-Данченки подарували школі, у найближчий час висадили фруктовий сад та шкільний город.
Відповідно звіту земської управи за 1896 – 1897 учбовий рік у школі імені Корфа навчалося 52 учні з них 44 у першому класі, та лише 8 – у другому. Серед учнів не було жодної дівчинки.
Після 1917 року, враховуючи звернення селян с. Нескучне, сім’я В. І. Немировича-Данченка передала головний садибний будинок і всю територію садиби для створення нового учбового закладу.
Таким чином Головний садибний будинок та будинок початкової «Школи пам’яті ревнителя народної освіти барона М. О. Корфа» (за визначенням земства) майже 72 роки послуговувалися багатьом поколінням школярів села Нескучне та прилеглих сіл.
У 1967 році поряд з цими історичними будівлями була побудована нова двоповерхова школа, у яку й перешли усі учні та педагогічний колектив. Будівля першої школи села Нескучного зберіглася до наших днів.
Нескучненська школа пишається своїми випускниками, які стали видатними особистостями нашого суспільства. В цій школі навчався та навчав української мови, відомий український байкар А. Д. Косматенко. Ілюстрації художника І. Д. Принцевського, члена союзу художників УРСР, прикрашають книжки П. Мирного, М. Вовчка, М. Стельмаха, видані у 60-80 роках. Декілька випускників стали льотчиками: полковник авіації ВМФ Г. Ф. Іванов; В. Г. Червоненко; Ф. Ф. Савченко – за розповіддю був вчителем перших космонавтів Комарова та Бєляєва; Герой радянського Союзу А. М. Білогуров теж був льотчиком, можливо першим серед випускників Нескучненської школи. Георгій Зайчковський (псевдонім Олекса Городенко) – сучасний драматург, лауреат двох Корнійчуковських премій.
Неймовірна кількість учнів Нескучненської школи вибрала педагогічний шлях. Серед них завідуючі районним відділом освіти Є. К. Дігтяренко, та Н. Є. Дігтяренко. Викладачами вищих навчальних закладів стали: З.Д. Сушницька (Могилевська), А. П. Червоненко, В. К. Бурима, В. Д. Червоненко, М. Л. Осадчук (Карлаш).
Брати Толмачови закінчили сільськогосподарську академію ім.. Тімірязєва та працювали один у Болгарії, а другий завідував тепличним господарством Москви.
Л. І. Ляшенко, медалістка Нескучненської школи, поетеса, працювала у районній газеті «Сільський край»,а потім старшим науковим співробітником Меморіального музею-садиби В. І. Немировича-Данченка. Де знайшла себе у відновленні історичного минулого села Нескучного та видатної особистості барона М. О. Корфа. Склала та видала історію Нескучненської школи. Одним з випускників є син педагогів школи – Євген Васильович Моісеєенко – завідувач міжвідомчої лабораторії медико – біологічних проблем в Антарктиці, Провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім.. О. О. Богомольця НАН України, Доктор медичних наук, професор кафедри біокібернетики та аерокосмічної медицини Національного авіаційного університету, Академік Української академії інформатики, Голова центральної лікарсько-водолазної комісії республіканської клінічної лікарні МОЗ України (м. Київ). У 1997 році Євген Васильович взяв участь у першій морській українській антарктичній експедиції на станцію Академік Вернадський. У наступних експедиціях витримав дванадцять морських переходів через, вічно штормовий (5-9 балів), пролив Дрейка (відокремлює південну Америку від Антарктиди). Виконував наукові проекти на всіх шести материках Землі і здобув унікальний досвід у галузі екстремальної медицини та фізіології. Колишні учні школи і зараз працюють на керівних посадах району.
Педагогічна спадщина Миколи Олександровича Корфа стала предметом низки спеціальних досліджень. Більшість ідей Миколи Олександровича Корфа зберегли свою актуальність і в наш час. Учителі-практики, вчені постійно звертаються до його творчого доробку з метою вирішення злободенних завдань сучасної школи. Його праці вивчають, університети нашої держави, проводяться конференції. У Музеї педагогіки України м. Києва є віртуальна виставка присвячена життю та діяльності барона Корфа.
Нескучненська школа, як правоприємниця, має повне право носити ім’я М. О. Корфа. Цей крок є відновленням історичної справедливості щодо школи села Нескучного. А життєвий шлях та діяльність М. Корфа є неймовірним прикладом для виховання молодих поколінь.

в. о. генерального директора Донецького обласного краєзнавчого музею С. М. Глушко – випускниця, золота медалістка Нескучненської школи

«Крокуючи за Корфом і Немировичем-Данченком»

Ранком, 3 червня, до музею завітали учні 6 класу Нескучненської ЗОШ з класним керівником Олександрою Миколаївною Глушко.

Оскільки діти нашої школи досить часто відвідують музей, ми вирішили трохи змінити формат екскурсії та пішли «крокуючи за Корфом і Немировичем-Данченком».

Діти почули як виглядало село Нескучне, коли сюди приїхав дорослий Микола Корф. Вони дізналися, що він змінив у житті селян. А також чиї прізвища назавжди закарбував у свої книгах видатний педагог.

Майбутні учні сьомого класу за сорочкою Немировича-Данченка намагалися уявити як виглядав Володимир Іванович. Роздивлялися його почерк. В ході екскурсії діти дізналися, що таке «Прапор миру». А в кінці всі пройшлися меморіальною алеєю, відчули аромати жасмину, та дізналися чому перед музеєм зеленіють кущі винограду.

На згадку про свій візит діти залишили запис у «книзі відгуків».

Дякуємо Нескучненській школі, яка була створена на честь «поборника народної освіти барона М. О. Корфа» (визначення земства) у 1895 році, за відвідання нашого музею!

Завідуюча музеєм С. М. Глушко

Гості з Олексіївки

Сьогодні до нашого музею завітали діти з Олексіївської школи Великоновосілківського р-ну.

Маленькі школярики виявилися обізнаними в тому, що в музеї не можна торкатися експонатів. А виявилося, що вони можуть посидіти за «партою Корфа»; потримати в руках аспідну дошку та грифель; власноруч зіграти на піаніно 1837 року випуску.

Діти знайшли у музеї багато цікавого для себе. А також самі розповіли мені, як працює грамофон.

Дякуємо Олексіївській школі за відвідання музею та обізнаність ваших учнів.

Завідуюча музеєм Світлана Глушко

“ВІД КВІТНЯ ДО КВІТНЯ”

1 ЧЕРВНЯ 2016

Чому Нескучненська школа I-III ст. гідна носити ім’я Миколи Корфа

Село Нескучне Великоновосілківського району Донецької області займає вагоме місце в історії нашого краю. Оскільки у ньому жили та працювали дві видатні особистості: письменник, драматург, один із засновників Московського художнього театру – Володимир Іванович Немирович-Данченко (1858-1943), та один з найвідоміших діячів народної освіти, другої половини ХIХ століття, публіцист,  вчений – педагог, видатний суспільний діяч  – Микола Олександрович Корф (1834-1883).

Після 1856 року Микола Олександрович Корф, отримавши у спадок садибу у селі Нескучному Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині с. Нескучне Великоновосілківського району Донецької області), залишає кар’єру у Санкт-Петербурзі і переїздить в село, де і розпочинає безпримірну діяльність у народній освіті.  Він стає першим  поширювачем народної школи, у тому її вигляді, який подалі був узаконений урядом Російської імперії. Розпочинає він свою діяльність у Олександрівському повіті Катеринославської губернії, де організовує перші народні школи, так звані «корфівські трьохзимки». Яке важливе значення мала пропаганда М. О. Корфом справи народної освіти, найкращим доказом можуть бути листи до нього К. Д. Ушинського. В листі від 15 січня 1869 року він писав Корфу: «Я давно и с истинным наслаждением слежу за вашею деятельностью и, не будучи в силах сам, по совершенному расстройству моего здоровья, принять участие в практике этого дела, находил много успокоения в том, что оно еще имеет такого деятеля, как вы».

У Нескучненській садибі Микола Олександрович Корф створив велику кількість публіцистичних статей, ряд підручників та керівництв, а саме: п’ять видань «Отчетов александровского уездного училищного совета» – які зробили відомою педагогічну справу Корфа у Росії,  «Руководство к обучению грамоте по звуковому способу, или Как обучать грамоте ребят и взрослых», «Наш друг», «Малютка», «Наше школьное дело», книги «Русская начальная школа» («руководство для земских гласных и учителей сельских школ») та ін.

Барон Корф у 1872 році оселився в Женеві і жив там до 1880 року. Там він створив жіночу школу та написав труд «Історія Сходу, Греції та Риму». Микола Олександрович був настільки помітною величиною, що Женевська академія наук (Institut) обрала його своїм почесним членом.

Поряд з високою оцінкою К. Д. Ушинського, є і багато інших свідоцтв. Наприклад, ось що пише Д. Д. Семенов – відомий Російський педагог, директор Кубанської учительської семінарії, у звіті, який був надрукований у книзі циркулярів по Кавказькому окрузі за 1872 рік та в періодичній літературі, зокрема у журналі «Народная школа» за 1871 та 1872 роки («Педагогические очерки школ Александровского уезда»), після його відрядження в Олександрівський повіт: «Не то мы видим через пять лет после вступления барона Корфа в члены училищного совета. Вместо двух сносных школ в уезде открывается 70 прочно организованных, обеспеченных в материальном отношении, с приспособленными к учению школьными зданиями, с дельными учителями, с хорошими учебниками, наглядными пособиями, библиотеками и книжными складами».

У будинку садиби барон Корф проводив з’їзди вчителів, а також, приймаючи у своєму домі багатьох педагогів – початківців, допомагав їм ґрунтовно оволодіти професією.

Творчою  лабораторією М. О. Корфа стала школа у сусідньому селі Времівка, яку він тримав під своєю опікою. Вона слугувала для навчання дітей двох сусідніх сіл: Времівки та Нескучного. Саме ця школа, завідував якою, на той час, один з нескучненських селян Я. В. Лобов, стала відомою у всій Російській імперії, завдяки «Отчетам александровского уездного училищного совета» та статтям барона Корфа. Діти з с. Нескучного постійно складали одну третю учнів Времівської школи.

Слід вказати, що діяльність М. О. Корфа була визначною не тільки на педагогічній ниві: будучи землевласником та членом дворянської корпорації він приймав участь у здійсненні на місці селянської реформи. Та талант суспільного діяча розкрився у Миколи Олександровича з введенням земських установ, де він починав, як секретар земських зборів, потім член ревізійної комісії, почесний мировий суддя, голова мирового з’їзду, а далі гласний олександрівського повітового земства та катеринославського губернського.

Вже після ранньої смерті М. О. Корфа восени 1883 року Катеринославське губернське земське зібрання вирішило створити школу пам’яті М. О. Корфа та звернулося до повітових земств з пропозицією: губернія виділяє кошти тому повіту, який погодиться повністю взяти школу на своє утримання.

Перевагу віддали Маріупольському повіту де не тільки працював Микола Олександрович, але й знаходилась його садиба, яка була відома усьому педагогічному світу. Ось що писала Повітова Управа у своєму докладі Земському Зібранню: «В Мариупольском уезде есть готовое место для этой школы-памятника: село Нескучное, родное село Николая Александровича, имеющее 627 душ населения обоего пола, следовательно, 93 детей школьного возраста; имя этого села встречается на большей части печатных трудов покойного, – там он их обдумывал и писал».

Для будівлі школи пам’яті М. О. Корфа, його дочка Катерина Миколаївна та її чоловік Володимир Іванович Немирович-Данченко запропонували земству одну десятину землі на території садиби. Володимир Іванович замовив план будівлі школи. Цей план зберігається зараз у меморіальному  музеї-садибі В. І. Немировича-Данченка у с. Нескучному (відділ Донецького обласного краєзнавчого музею). А «Садиба Нескучне», як Пам’ятка національного значення внесена до реєстру нерухомих пам’яток України.

В. І. Немирович-Данченко писав із с. Нескучного своєму другу та свояку, князю     А. І. Сумбатову (актору – Южину) у листі від 16 червня 1895 року : «У нас есть маленькая теплая радость – на усадебной земле, при въезде к нам, строится школа имени покойного отца Коти. Уже возводятся стены, часто ведутся переговоры о разных подробностях, доставляющие приятные минуты. Школа к осени будет уже в деле».

Беручі до уваги розповіді старожилів, можна сказати, що у будуванні школи приймало участь все село Нескучне.

А восени, у чергові роковини смерті М. О. Корфа – 13 листопада по старому (25-го по новому стилю) 1895 року відбулося відкриття школи пам’яті М. О. Корфа на якому були присутні: Вол. І. Немирович-Данченко та його дружина Катерина Миколаївна, князь             А. І. Сумбатов, Х. Д. Алчевська, керівник приватної недільної жіночої школи у м. Харькові, відома діячка у народній освіті, яка співпрацювала з Корфом.

У своєму докладі про будування школи Маріупольська земська управа просила земське зібрання «выразить свою благодарность гласному С. М. Койбашу и земскому начальнику В. А. фон Шварцу, которые своим ревностным участием на протяжении всего лета много способствовали успешному ходу постройки школы». А К. М. Немирович-Данченко (до 1917 року) була постійною попечителькою цієї школи.

Нескучненська школа для того часу мала показний вигляд. В ній було дві класні кімнати настільки просторі, що обсяг повітря на одного учня майже в три рази перевищував існуючі тоді санітарні норми. (У цей час у більшості шкіл повіту цей показник був значно нижче норми). У цьому ж будинку знаходилась двокімнатна квартира для вчителя. А на десятині землі, яку Немировичі-Данченки подарували школі, у найближчий час висадили фруктовий сад та  шкільний город.

Відповідно звіту земської управи за 1896 – 1897 учбовий рік у школі імені Корфа навчалося 52 учні з них 44 у першому класі, та лише 8 – у другому. Серед учнів не було жодної дівчинки.

Після 1917 року, враховуючи звернення селян с. Нескучне, сім’я В. І. Немировича-Данченка передала головний садибний будинок і всю територію садиби для створення нового учбового закладу.

Таким чином Головний садибний будинок та будинок початкової «Школи пам’яті ревнителя народної освіти барона М. О. Корфа» (за визначенням земства) майже 72 роки послуговувалися багатьом поколінням школярів села Нескучне та прилеглих сіл.

У 1967 році поряд з цими історичними будівлями була побудована нова двоповерхова школа, у яку й перешли усі учні та педагогічний колектив.

Нескучненська школа пишається своїми випускниками, які стали видатними особистостями нашого суспільства. В цій школі навчався та навчав української мови, відомий український байкар А. Д. Косматенко. Ілюстрації художника І. Д. Принцевського, члена союзу художників УРСР, прикрашають книжки П. Мирного, М. Вовчка, М. Стельмаха, видані у 60-80 роках. Декілька випускників стали льотчиками: полковник авіації ВМФ Г. Ф. Іванов; В. Г. Червоненко; Ф. Ф. Савченко – за розповіддю був вчителем перших космонавтів Комарова та Бєляєва; Герой радянського Союзу А. М. Білогуров теж був льотчиком, можливо першим серед випускників Нескучненської школи. Георгій Зайчковський (псевдонім Олекса Городенко) – сучасний драматург, лауреат двох Корнійчуковських премій.

Неймовірна кількість учнів Нескучненської школи вибрала педагогічний шлях. Серед них завідуючі районним відділом освіти Є. К. Дігтяренко, та Н. Є. Дігтяренко. Викладачами вищих навчальних закладів стали: З.Д. Сушницька (Могилевська), А. П. Червоненко, В. К. Бурима, В. Д. Червоненко, М. Л. Осадчук (Карлаш).

Брати Толмачови закінчили сільськогосподарську академію ім.. Тімірязєва та працювали один у Болгарії, а другий завідував тепличним господарством Москви.

Л. І. Ляшенко, медалістка Нескучненської школи, поетеса, працювала у районній газеті «Сільський край»,а потім старшим науковим співробітником Меморіального музею-садиби В. І. Немировича-Данченка. Де знайшла себе у відновленні історичного минулого села Нескучного та видатної особистості барона М. О. Корфа. Склала та видала історію Нескучненської школи. Одним з випускників є син педагогів школи – Євген Васильович Моісеєенко – завідувач міжвідомчої лабораторії медико – біологічних проблем в Антарктиці, Провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім.. О. О. Богомольця НАН України, Доктор медичних наук, професор кафедри біокібернетики та аерокосмічної медицини Національного авіаційного університету, Академік Української академії інформатики, Голова центральної лікарсько-водолазної комісії республіканської клінічної лікарні МОЗ України (м. Київ). У 1997 році Євген Васильович взяв участь у першій морській українській антарктичній експедиції на станцію Академік Вернадський. У наступних експедиціях витримав дванадцять морських переходів через, вічно штормовий (5-9 балів), пролив Дрейка (відокремлює південну Америку від Антарктиди). Виконував наукові проекти на всіх шести материках Землі і здобув унікальний досвід у галузі екстремальної медицини та фізіології. Колишні учні школи і зараз працюють на керівних посадах району.

Педагогічна спадщина Миколи Олександровича Корфа стала предметом низки спеціальних досліджень. Більшість ідей Миколи Олександровича Корфа зберегли свою актуальність і в наш час. Учителі-практики, вчені постійно звертаються до його творчого доробку з метою вирішення злободенних завдань сучасної школи. Його праці вивчають, університети нашої держави, проводяться конференції. У Музеї педагогіки України м. Києва є постійна виставка присвячена життю та діяльності барона Корфа.

Нескучненська школа, як правоприємниця,  має повне право носити ім’я  М. О. Корфа. Цей крок стане відновленням історичної справедливості щодо школи села Нескучного. А життєвий шлях та діяльність М. Корфа є неймовірним прикладом для виховання молодих поколінь.

 

Завідуюча меморіальним

музеєм-садибою Вол. І. Немировича-Данченка   С. М. Глушко

Сьогодні у рамках візиту

в ДОЦ «Дружба», до Меморіального музею-садиби Вол. І. Немировича-Данченка завітала  Лілія Іванівна  Золкіна, начальник управління у справах сім’ї та молоді Донецької облдержадміністрації, разом з  співробітниками управління. Вони прослухали оглядову екскурсію про життя і діяльність М. О. Корфа та Вол. І. Немировича-Данченка.

 

Кожен зміг віднайти цікавий для себе куточок експозиції. А в «Книзі відгуків» наші гості залишили запис.

Музей дякує нашим відвідувачам за візит та непідробну цікавість до історії нашої садиби.

Завідуюча Меморіальним музеєм-садибою Вол. І. Немировича-Данченка С. М. Глушко

Подарунок від земляка.

Сьогодні в музей передали презент від нашого земляка – Віктора Дмитровича Шаповалова. Дві книги, в яких автор описує чарівну природу нашого краю, де пройшло його дитинство та юність – Нескучне, Времівку та Велику Новосілку.

Дякуємо за щирий подарунок!