МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!

Нарешті! Роки очікування, роботи над цим питанням багатьох людей! І як результат – відновлення історичної справедливості.
8.07.2016 р Великоновосілківська районна рада присвоїла Нескучненській школі ім’я Миколи Олександровича Корфа!
Дякую всім, хто працював над цим питанням! І вітаю жителів села, а особливо учнів, педагогів, працівників Нескучненнської школи зі здійсненням маленької, але важливої для всіх нас мрії!

Після ранньої смерті М. О. Корфа восени 1883 року Катеринославське губернське земське зібрання вирішило створити школу пам’яті М. О. Корфа та звернулося до повітових земств з пропозицією: губернія виділяє кошти тому повіту, який погодиться повністю взяти школу на своє утримання.
Перевагу віддали Маріупольському повіту де не тільки працював Микола Олександрович, але й знаходилась його садиба, яка була відома усьому педагогічному світу. Ось що писала Повітова Управа у своєму докладі Земському Зібранню: «В Мариупольском уезде есть готовое место для этой школы-памятника: село Нескучное, родное село Николая Александровича, имеющее 627 душ населения обоего пола, следовательно, 93 детей школьного возраста; имя этого села встречается на большей части печатных трудов покойного, – там он их обдумывал и писал».
Для будівлі школи пам’яті М. О. Корфа, його дочка Катерина Миколаївна та її чоловік Володимир Іванович Немирович-Данченко запропонували земству одну десятину землі на території садиби. Володимир Іванович замовив план будівлі школи. Цей план зберігається зараз у меморіальному музеї-садибі В. І. Немировича-Данченка у с. Нескучному (відділ Донецького обласного краєзнавчого музею). А «Садиба Нескучне», як Пам’ятка національного значення внесена до реєстру нерухомих пам’яток України.
В. І. Немирович-Данченко писав із с. Нескучного своєму другу та свояку, князю А. І. Сумбатову (актору – Южину) у листі від 16 червня 1895 року : «У нас есть маленькая теплая радость – на усадебной земле, при въезде к нам, строится школа имени покойного отца Коти. Уже возводятся стены, часто ведутся переговоры о разных подробностях, доставляющие приятные минуты. Школа к осени будет уже в деле».
Беручі до уваги розповіді старожилів, можна сказати, що у будуванні школи приймало участь все село Нескучне.
А восени, у чергові роковини смерті М. О. Корфа – 13 листопада по старому (25-го по новому стилю) 1895 року відбулося відкриття школи пам’яті М. О. Корфа на якому були присутні: Вол. І. Немирович-Данченко та його дружина Катерина Миколаївна, князь А. І. Сумбатов, Х. Д. Алчевська, керівник приватної недільної жіночої школи у м. Харькові, відома діячка у народній освіті, яка співпрацювала з Корфом.
У своєму докладі про будування школи Маріупольська земська управа просила земське зібрання «выразить свою благодарность гласному С. М. Койбашу и земскому начальнику В. А. фон Шварцу, которые своим ревностным участием на протяжении всего лета много способствовали успешному ходу постройки школы». А К. М. Немирович-Данченко (до 1917 року) була постійною попечителькою цієї школи.
Нескучненська школа для того часу мала показний вигляд. В ній було дві класні кімнати настільки просторі, що обсяг повітря на одного учня майже в три рази перевищував існуючі тоді санітарні норми. (У цей час у більшості шкіл повіту цей показник був значно нижче норми). У цьому ж будинку знаходилась двокімнатна квартира для вчителя. А на десятині землі, яку Немировичі-Данченки подарували школі, у найближчий час висадили фруктовий сад та шкільний город.
Відповідно звіту земської управи за 1896 – 1897 учбовий рік у школі імені Корфа навчалося 52 учні з них 44 у першому класі, та лише 8 – у другому. Серед учнів не було жодної дівчинки.
Після 1917 року, враховуючи звернення селян с. Нескучне, сім’я В. І. Немировича-Данченка передала головний садибний будинок і всю територію садиби для створення нового учбового закладу.
Таким чином Головний садибний будинок та будинок початкової «Школи пам’яті ревнителя народної освіти барона М. О. Корфа» (за визначенням земства) майже 72 роки послуговувалися багатьом поколінням школярів села Нескучне та прилеглих сіл.
У 1967 році поряд з цими історичними будівлями була побудована нова двоповерхова школа, у яку й перешли усі учні та педагогічний колектив. Будівля першої школи села Нескучного зберіглася до наших днів.
Нескучненська школа пишається своїми випускниками, які стали видатними особистостями нашого суспільства. В цій школі навчався та навчав української мови, відомий український байкар А. Д. Косматенко. Ілюстрації художника І. Д. Принцевського, члена союзу художників УРСР, прикрашають книжки П. Мирного, М. Вовчка, М. Стельмаха, видані у 60-80 роках. Декілька випускників стали льотчиками: полковник авіації ВМФ Г. Ф. Іванов; В. Г. Червоненко; Ф. Ф. Савченко – за розповіддю був вчителем перших космонавтів Комарова та Бєляєва; Герой радянського Союзу А. М. Білогуров теж був льотчиком, можливо першим серед випускників Нескучненської школи. Георгій Зайчковський (псевдонім Олекса Городенко) – сучасний драматург, лауреат двох Корнійчуковських премій.
Неймовірна кількість учнів Нескучненської школи вибрала педагогічний шлях. Серед них завідуючі районним відділом освіти Є. К. Дігтяренко, та Н. Є. Дігтяренко. Викладачами вищих навчальних закладів стали: З.Д. Сушницька (Могилевська), А. П. Червоненко, В. К. Бурима, В. Д. Червоненко, М. Л. Осадчук (Карлаш).
Брати Толмачови закінчили сільськогосподарську академію ім.. Тімірязєва та працювали один у Болгарії, а другий завідував тепличним господарством Москви.
Л. І. Ляшенко, медалістка Нескучненської школи, поетеса, працювала у районній газеті «Сільський край»,а потім старшим науковим співробітником Меморіального музею-садиби В. І. Немировича-Данченка. Де знайшла себе у відновленні історичного минулого села Нескучного та видатної особистості барона М. О. Корфа. Склала та видала історію Нескучненської школи. Одним з випускників є син педагогів школи – Євген Васильович Моісеєенко – завідувач міжвідомчої лабораторії медико – біологічних проблем в Антарктиці, Провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім.. О. О. Богомольця НАН України, Доктор медичних наук, професор кафедри біокібернетики та аерокосмічної медицини Національного авіаційного університету, Академік Української академії інформатики, Голова центральної лікарсько-водолазної комісії республіканської клінічної лікарні МОЗ України (м. Київ). У 1997 році Євген Васильович взяв участь у першій морській українській антарктичній експедиції на станцію Академік Вернадський. У наступних експедиціях витримав дванадцять морських переходів через, вічно штормовий (5-9 балів), пролив Дрейка (відокремлює південну Америку від Антарктиди). Виконував наукові проекти на всіх шести материках Землі і здобув унікальний досвід у галузі екстремальної медицини та фізіології. Колишні учні школи і зараз працюють на керівних посадах району.
Педагогічна спадщина Миколи Олександровича Корфа стала предметом низки спеціальних досліджень. Більшість ідей Миколи Олександровича Корфа зберегли свою актуальність і в наш час. Учителі-практики, вчені постійно звертаються до його творчого доробку з метою вирішення злободенних завдань сучасної школи. Його праці вивчають, університети нашої держави, проводяться конференції. У Музеї педагогіки України м. Києва є віртуальна виставка присвячена життю та діяльності барона Корфа.
Нескучненська школа, як правоприємниця, має повне право носити ім’я М. О. Корфа. Цей крок є відновленням історичної справедливості щодо школи села Нескучного. А життєвий шлях та діяльність М. Корфа є неймовірним прикладом для виховання молодих поколінь.

в. о. генерального директора Донецького обласного краєзнавчого музею С. М. Глушко – випускниця, золота медалістка Нескучненської школи

“ИЗ ПЕРЕЖИТОГО”

“… все это пережито мною в провинции, в глуши доставшагося мне от матушки села, в котором я прожил безвыездно 13 лет, но при непрерывном общении со столицами и при переписке с 250 корреспондентами от Колы до Кутаиса, от Варшавы до Омска; интереснейшия письма их мною сохранены; но работать приходилось мне не в одной России: два раза ездил я на продолжительное время за-границу, а в Швейцарии прожил я восемь лет под ряд, не прерывая связи с русскою печатью и отечеством. Многое пришлось пережить при таких условиях и тем больше, что мне не было еще и двух лет, когда я лишился матери; моложе шести лет навсегда расстался с отеческим кровом, а двадцати-двух лет был женат на М. М. Клевцовой, с которою и живем, благодарение Богу, уже двадцать шестой год, вырастив и воспитав двух дочерей и дожив до внука от старшей.” – Отец Корфа, Александр Федорович, после смерти матери Николая Александровича – Елизаветы Тимофеевны Времьевой, женился во второй раз на дочери московского банкира, Анне Бранденбург. Свадьба состоялась в день рождения маленького Николая, но счастья это ребенку не принесло. В этот день Александр Федорович приобрел новую, возможно, очень счастливую семью, в которой у него родились четыре дочери, но навсегда потерял возможность видеть, как растет его единственный сын.

“ИЗ ПЕРЕЖИТОГО”

“… освобождение крестьян совершилось на моих глазах, при чем, как помещик, я был в этом деле заинтересованною стороною; либеральное движение в дворянских собраниях, предшествовавшее введению земских учреждений, самое осуществление земских собраний и управ, введение судебной реформы и положения о народных училищах состоялись при моем непосредственном посильном участии; помню я также откупа, и замену их ныне действующей акцизною системою; на себе испытал я предварительную цензуру для столичных газет и журналов, в качестве сотрудника периодических изданий, и затем переживал последствия законов о печати 1866 года, которые считались, при появлении, временными и первым шагом к свободе печати. Многое пережито!… ” – Н. А. Корф был настоящим “локомотивом” реформ образования того времени. Он начал свой путь с маленького дела – образования собственных дочерей. А через десять лет открыл школьный мир и двери в новую жизнь для тысяч бывших крепостных детей и взрослых. Корф всегда говорил, что человек станет свободным только тогда, когда он будет образованным!

Уважаемые читатели предлагаем Вам рубрику “ИЗ ПЕРЕЖИТОГО”. В которой будут представлены записки педагога, просветителя и ученого 19 века Николая Александровича Корфа.

“Сорок восемь лет прожив на свете (1834-1882 гг.), уже чувствуешь потребность подвести итог своим жизненным впечатлениям и в прошлом искать силы для будущего, насколько это последнее предстоит” – так начал свои записки Николай Александрович. И эта, первая фраза, его опуса стала пророческой для него… В 1883 году, через один год после этих строк его не стало.